В українському суспільстві досі остаточно не утвердилася думка про об'єктивність і безальтернативність світових глобалізаційних процесів, які в своїх основах не залежать від волі і бажань окремих людей і країн. Як результат – суспільство не сконцентроване на розв'язанні проблеми
пошуку оптимального ритму і режиму адаптації української економіки до світових глобалізаційних процесів. Усвідомлення необхідності швидкого і якісного напрацювання механізмів подолання соціально-економічних та політичних конфліктів, в цьому випадку, суттєво зменшує ризик потрапити під прес глобалізації.
З іншого боку, за могутнім позитивним зарядом процесу глобалізації, що проявляється в інтенсифікації торговельних відносин, стрімкому поширенні новітніх технологій, відкритті горизонтів для нарощення темпів економічного зростання, приховуються серйозні ризики і протиріччя, пов'язані з нерівномірністю розподілу вигод від глобалізації. Найважливіші серед економічних загроз – загроза консервації ролі і місця держави у світовій економічній ієрархії, втрата традиційних ринків збуту через неконкурентоздатність вітчизнянихтоварів, зниження рівня життя населення та інші [10].
Звідси – два очевидні висновки:
1) на світовому рівні постає проблема створення такої глобальної системи регулювання розподілу вигод глобалізації, яка б чітко враховувала баланс інтересів різних держав. В іншому разі, у світі наростатимуть загрози поширення природних, техногенних, гуманітарних катастроф, міжетнічних і міжконфесійних протистоянь, торговельно-економічних війн;
2) на національному рівні включення у процес глобалізації виводить на перший план проблему конкурентоздатності. І ця проблема має не лише економічний, а й гуманітарний, технологічний, політичний виміри, тобто має сприйматися у її найширшому розумінні. Лише конкурентоспроможна на світових ринках держава повною мірою користується перевагами глобалізації, а,отже, гарантує гідні стандарти якості життя своїм громадянам. Що стосується України, то найважливішими економічними сферами прояву глобалізації є зовнішня торгівля і фінансова сфера. Глобальна економіка неухильно постає як єдина цілісна система і дедалі більше працює за встановленими міжнародними правилами. Отже, економічна ізоляція для України, втім як і для будь-якої іншої держави, неминуче загрожує втратою темпів економічного розвитку, технологічною стагнацією і поширенням бідності.
Саме тому Україна визначила правильний і перспективний курс на вступ до Світової організації торгівлі (СОТ). Адже вступ до СОТ надасть Україні цілий ряд можливостей і переваг, серед яких найголовніші:
- розширення присутності українських експортерів на 146 ринках світу;
- надійніший захист національних виробників на міжнародних ринках;
- «дисциплінування» внутрішньої економічної політики;
- забезпечення передбачуваності законодавчого поля.
Як наслідок цього – підвищення інвестиційної привабливості України [2]. З іншого боку, приєднання до СОТ висуне перед Україною додаткові ризики, особливо в частині функціонування та розвитку окремих галузей. Особливо це стосується тих секторів, які потребують державної уваги та фінансо-
вих дотацій, наприклад, сільське господарство – галузь, яка в усіх без винятку економічно розвинених країнах свідомо підтримується державою. Наприклад, за 2001 р. сукупний обсяг підтримки сільського господарства в країнах, що входять до Організації Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР) сягнув 258 млрд. євро (або 1% загального ВВП цих країн), з них у державах ЄС – 103,9 млрд. євро, у США – 54,7 млрд. євро [10]. Однак, за вимогами СОТ, Україна буде зобов'язана скоротити обсяги су-
купної прямої підтримки вітчизняного агропромислового комплексу, що безумовно призведе до певних втрат.
Таким чином, підвищення конкурентоздатності сільськогосподарської галузі через переведення земельних відносин у площину ринкових, а також розробка та впровадження захисних інструментів й механізмів на випадок порушення ринкової рівноваги, є нагальною потребою в світлі перспектив
приєднання України до СОТ. Розширення торговельної мережі, активніший вихід на міжнародні ринки
пов'язані з надзвичайно жорсткою конкуренцією, яка по своїй суті є могутньою рушійною силою подальшого економічного поступу, побудови дійсно ринкової економіки. Передбачення економічних та правових важелів у вітчизняній економіці в певному розумінні повинні сприяти посиленню конкурен-
тоздатності вітчизняних товарів на зовнішніх ринках. З часом актуальнішим стає питання відповідності товарної структури вітчизняного експорту позиціям сильної торговельної країни. Україна пропонує
світові переважно сировинну та напівфабрикатну продукцію, або так звані проміжні товари. Товарна структура українського експорту лишається неоптимальною, енергоємною, що й обумовлює програшні позиції України з точки зору пріоритетів світового господарства. Розвинені ж держави, як правило,
виходять на світовий ринок з кінцевою продукцією, з високими технологіями. Високотехнологічні вироби надходять на світові ринки переважно в рамках замкнених систем обороту транснаціональних компаній, незначно піддаючись дії лібералізаційних заходів СОТ. А тому країні, компанії якої знахо-
дяться за межами діяльності транснаціональних корпорацій, дуже важко конкурувати в сфері високих технологій. Таким чином, вирішення проблеми стійкого позитивного торговельного сальдо за рахунок нарощування поставок на зовнішній ринок сировинних товарних позиції не є благом для України. Така політика в остаточному варіанті призведе до консервування існуючої відсталої структури економіки, стримування темпів внутрішніх реформ.
Отже, глобалізація вимагає від України не лише прискорення економічного реформування, але й, насамперед, зміни структури товарного виробництва з метою збільшення конкурентоспроможності на внутрішньому і на зовнішніх ринках. Шляхом впровадження та реалізації інноваційної економічної політики повинні бути створені сприятливі умови для формування могутніх національних компаній, здатних успішно конкурувати в глобальному економічному середовищі. Ця необхідність продиктована сучасним станом вітчизняної економіки, її можливостями. Варто нагадати, що нині частка експорту у ВВП сягає більше 65%, а імпорту – понад 61%. Формуючи продуману експортну політику, слід
забезпечити поступове перетворення нинішньої кількості в якість – у налагодження та розвиток експортоспроможних високотехнологічних виробництв [7].
Глобалізація для України може означати і деяке зменшення частки експорту у ВВП, але не за рахунок скорочення його фізичних обсягів, а завдяки зміцненню і переважному розширенню внутрішнього ринку.Таким чином, повинні бути сформульовані основні напрями перетворень вітчизняного зовнішньоторговельного сектору. В цьому сенсі актуальним є активніше запровадження принципів вільної торгівлі з іншими державами через укладання угод про вільну торгівлю без вилучень і обмежень з дедалі більшою кількістю країн та регіональних угруповань, враховуючи прагматично
визначені національні пріоритети.
З огляду на це, входження до Єдиного економічного простору (ЄЕП) розширює торговельні можливості України, оскільки розглядається українською стороною в ракурсі створення зони вільної торгівлі без обмежень і вилучень. Водночас, прийняття України до СОТ – обов'язкова умова майбутнього входження України до зони вільної торгівлі з Євросоюзом і загалом для знач-
ної активізації співробітництва та інтеграції у його структури.
У світлі цих подій Україні необхідно вибудувати власну стратегію і методологію стосунків з країнами-членами ЄЕП, яка базуватиметься на стандартах ЄС і забезпечуватиме створення в перспективі спільного європейського економічного простору, а також активно вести консультації з іншими партнерами по ЄЕП з проблем, пов'язаних із вступом до СОТ. Членство України в Євросоюзі є стратегічним напрямком, одним із головних векторів зовнішньої політики, реальність якого багато в чому визначається відповідністю вітчизняної економіки та державного устрою відомим Копенга-
генським критеріям, а саме: бути демократичною державою, створити ринкову економіку і бути конкурентоспроможними. Без сильної економіки стати членом ЄС неможливо. Отже, необхідно поглиблювати ринкові перетворення, реально розвивати демократію, удосконалювати практику захисту інтересів вітчизняних експортерів у контексті проблем антидемпінгових розслідувань.
Важливим чинником нарощення й удосконалення структури українського експорту є фінансовий. Без фінансових вливань, нарощування обсягів інвестування і кредитування реального сектора неможливо вивести експортний потенціал на якісно новий рівень, що відповідав би домінуючим тенденціям
діяльності в світовій економіці. Основними джерелами нарощення обсягів фінансування безперечно є
депозитні ресурси, кошти поза банківською системою, а також іноземні та вітчизняні інвестиції у реальний виробничий сектор [1].
Фінансовий ресурс – один з найважливіших чинників перемоги у глобальній конкурентній боротьбі. І слід не лише шукати різні джерела для його збільшення, але й формувати реальні умови для його залучення через гарантування можливості збереження, примноження і повернення капіталу.
Капітали йдуть на ринки, що характеризуються стабільністю і передбачуваністю, пропонують позитивні зрушення. Відтак, збереження стабільності гривні, контрольованість інфляційних процесів сприяють збереженню основи стабільності макроекономічного каркасу держави [4]. З іншого боку, Україна продовжує належати до країн із відносно високим ступенем ризиків – політичних, економічних, правових. Іноземне інвестування найбільше стримує недосконала практика правозастосування в Україні, обтяжлива фіскальна політика з непрозорим адмініструванням та хаотичним нагромадженням пільг, надмірне регуляторне втручання держави. Таким чином, основними напрямками вирішення зазначених проблем залишаються розв'язання наболілої проблеми захищеності інвесторів та креди-
торів, активізація внутрішнього капіталоутворення і процесів інвестування, підвищення ролі банківського сектора в розбудові і активізації інвестиційних процесів через адаптацію до сучасних вимог та критеріїв конкурентоспроможності глобального інвестиційного середовища [6].
Адже глобалізація, окрім беззаперечних плюсів і вигод для банківського бізнесу – зростання філіальної мережі, розширення кола клієнтів, опанування нових форм ведення бізнесу – несе з собою серйозні загрози, пов'язані з посиленням шаленого тиску колишніх, традиційних і нових конкурентів. Як наслідок, банки вимушені одночасно конкурувати в багатьох сегментах фінансового ринку не лише між собою, а й з багатьма іншими фінансовими інститутами. Для зміцнення конкурентних позицій українських банків в умовах майбутнього відкритого до зовнішнього світу конкурентного середовища продовжується консолідація банківського сектора, стимулюється злиття і приєднання банків, а також їхня кооперація з іншими фінансовими інститутами, удосконалюється законодавство з питань банкрутств, ініціюються зміни до законодавства з питань реєстрації та діяльності філій іноземних банків в Україні [8].
Зростаюча конкуренція на фінансових ринках вимагає розширення фінансового інструментарію, видів банківських послуг, забезпечення безперервності процесу впровадження фінансових інновацій. Для України це, насамперед, пов'язано з створенням масштабної іпотечної системи, включенням на
повну потужність механізмів лізингу, передусім фінансового, активним розвитком кредитування населення.
Адже запровадження іпотеки, зокрема, створить додаткові можливості для залучення інвестицій у пріоритетні галузі, зменшить ризик інфляції шляхом перенаправлення грошових коштів з поточного споживання у заощадження, сприятиме підвищенню інвестиційної активності в будівництві та
АПК. Впровадження інструментів фінансового лізингу дасть змогу українським
виробникам виходити на міжнародні ринки технічно складних виробів (авіа-
ційний, суднобудування тощо). Розв'язати ці проблеми можна виключно на основі цілої низки взає-
мопов'язаних і не суперечливих законів – «Про іпотечні цінні папери», «Про державну реєстрацію майнових прав на нерухоме майно та їх обмежень», «Про особливості створення та діяльності іпотечних установ», «Про лізинг», «Про строкові фінансові інструменти», «Про прості і подвійні складські свідоцтва», «Про організацію формування та обігу кредитних історій», «Про електронний
цифровий підпис», «Про електронний документообіг» тощо. Глобалізація радикально змінює співвідношення окремих факторів економічного розвитку, надзвичайно посилюючи роль, по-перше, так званоголюдського капіталу, що формується в системі освіти, і, по-друге – науки та
інновацій.
Отже, єдиною відповіддю на виклики глобалізації є якісне удосконалення системи освіти та розширення можливостей українців щодо її здобуття, що стає реальністю в умовах формування нових механізмів кредитування як про цесу поліпшення матеріальної бази освіти, так і самого процесу її отримання.З іншого боку, дедалі актуальнішим питанням стає формування в країні
дійсно ефективних механізмів фінансування науки та кредитування інноваційного розвитку. Наукова Україна потребує системи ефективно діючих фондів фундаментальних та пріоритетних прикладних наукових досліджень, інноваційних фондів. І розв'язувати цю проблему необхідно на основі поєднання
зусиль держави та приватного бізнесу, в тому числі через виключення відповідних відрахувань (можливо в межах встановлених нормативів) з сум доходів, що підлягають оподаткуванню.
Робота в глобальному фінансовому середовищі вимагає органічного поєднання принципів гнучкості та жорстких правил економічної безпеки. Це обумовлює необхідність впровадження системи жорсткого контролю за діяльністю комерційних банків з метою підвищення стійкості банківської системи
до криз. З урахуванням принципів діючого ринкового середовища, акцент формується саме на використанні засобів превентивного контролю за банківською діяльністю та ранньому виявленні і попередженні ризиків, удосконаленні корпоративного управління банків. Глобалізація надзвичайно загострює проблеми корупції і криміналізації бізнесу. Це вимагає енергійних і погоджених на міжнародному рівні заходів з боротьби із кримінальною та корупційною діяльністю в фінансовій сфері. Виходячи з цього, Національний банк України підготував відповідні зміни до нормативно-правової бази, розробив механізми та процедури обміну інформацією про сумнівні операції між банками і уповноваженим державним органом, а також механізм обліку таких операцій за міжнародними правилами і стандартами.
Водночас, формуючи повноцінний ринок капіталу, здатний підштовхнути українські підприємства до розвитку, новий імпульс повинен бути наданий використанню фондових, страхових, пенсійних активів через створення ефективних механізмів вільного переливання фінансових ресурсів між різними сегментами ринку капіталів та, що особливо важливо, у реальний сектор економіки.
Окрім того, важливим напрямком реформування є впровадження ефективніших підходів у галузі регулювання експорту капіталів з метою легалізації інвестування за кордоном, необхідного для створення за межами України комерційних «точок опори», зокрема для використання маркетингових та
сервісних мереж на найконкурентніших ринках. Усвідомлення необхідності та готовність до вирішення проблем є свідченням реальної здатності України прискорити економічне зростання, дійснити необхідні структурні реформи, наростити конкурентоспроможність нашої економіки на світовому ринку. Обов'язковою і важливою передумовою цих процесів є прогресивні кроки на шляху демократичних перетворень. Тоталітарні режими вже не здатні забезпечити високий динамізм та ста-
більність економіки. Глобальна економіка диктує необхідність впровадженнятаких демократичних принципів політичної організації суспільства, як верховенство права, прозорість прийняття державних рішень та рівність доступу до інформації, активне залучення інститутів громадянського суспільства до визначення пріоритетів суспільного розвитку та контролю над цими процесами. Демократія немислима без стійкої політичної влади в державі, ефективного розподілу владних функцій і повноважень між головними структурами влади. Економічні та інші реформи приречені на провал, якщо не буде створено надійний і динамічний інститут влади, базований на принципах демократії.
Тому ініційовані в Україні конституційні зміни, спрямовані на реформування політичної системи країни, мають надати нових імпульсів соціальноекономічному, політичному, морально-етичному розвитку країни.
Висновки. Україна постала перед необхідністю вироблення оптимальної моделі участі в процесі глобалізації сучасного світу, основні складові якої повинні враховувати аспекти інтенсифікації торговельних відносин, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних галузей, пошуку горизонтів для нарощування темпів економічного зростання. Розробка моделі інтеграційного
розвитку економіки України має торкнутися не лише загальних економічних детермінант, але й чинників соціального та політичного характеру, що має закласти міцний фундамент для подальшого сталого зростання економіки нашої держави та підвищення добробуту громадян.
(Актуальні проблеми економіки.– 2004.– №7. – С. 3–9).
Ключові теги: Тігіпко, стратегія розвитку України |
Вхід на сайт
Establisher and publisher: National Academy of Management
Vul. Panasa Myrnogo, 26, Kyiv, 01011, Ukraine
Head of the Editorial Board – Serhiy Yerokhin
1681 
(0)
